«Історія, яка нас об’єднує»
На участь в обласному
конкурсі «Історія, яка нас об’єднує»
Номінація наукова стаття
Тема роботи; внесок глібівчанина Копержинського К.О. у розбудову
Української державності
Прізвище Крулік
Ім’я Ольга
По
батькові Іванівна
Рік народження 2002
Клас 10
Заклад загальної
середньої освіти (повна назва) - Глібівська загальноосвітня школа І-ІІІ
ступенів
Місто/ район/ об’єднана територіальна громада
- Новоушицька об’єднана територіальна громада
Педагогічний керівник
Комарніцька А.П.
Електронна
адреса____________________________________________________
Контактний
(мобільний) телефон __________
Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки
Хмельницької облдержадміністрації
Хмельницьке територіальне відділення МАН України
Наукове товариство учнів «Сузір’я»
Новоушицької об’єднаної
територіальної громади
Відділення:
історії Номінація: наукова стаття
ВНЕСОК
ГЛІБІВЧАНИНА КОПЕРЖИНСЬКОГО К.О. У РОЗБУДОВУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Роботу виконала:
Крулік Ольга
Іванівна
учениця 10 класу
Глібівської загальноосвітньої
школи І-ІІІст.
Педагогічний керівник:
Комарніцька Антоніна Петрівна
вчитель історії
Глібівської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ст.
Нова Ушиця - 2019
О. І. Крулік
Внесок глібівчанина Копержинського К.О. у розбудову
Української державності
Моя стаття
мала своєю метою висвітлити деякі біографічні аспекти та подати список
опублікованих і рукописних праць знаного українського історика літератури і
театру, літературознавця, етнолога і бібліографа, завідувача бібліотеки
історико-філологічного факультету і приват-доцента кафедри історії української
літератури Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (1921-1922),
уродженця села Глібів Костянтина Олександровича Копержинського (1894-1953).
Ключові слова: Кость Копержинський, Глібів, Поділля. бібліографія,
Сьогодні звичайний день. Моя учителька
історії запропонувала мені взяти участь у конкурсі « історія, яка нас
об’єднує». Я замислилася. В мене давно виникала думка написати роботу з історії
і поєднати її з сучасним днем.
Мене надто
хвилює тема збройного конфлікту на Донбасі. Як прикро, що, живучи в ХХІ столітті
сучасні політики не збагнуть уроків історії. Адже ми жили разом (було щось
добре і погане) разом творили історію. І ось я хочу написати невелику статтю
про людину родом з Глібова, показати, що він теж в свій час був тією ланкою,
яка об’єднувала два народи: український та російський. Родом був з України,
працював у Росії. Хоч його і торкнулася теж «більшовицька машина репресій», але
ж він не здався, а значить він прагнув до дружби між людьми, народами.
У час
становлення незалежності нашої держави великого значення набуває вивчення історії свого народу, знання творчих
доробків людей, які її творили. І хоч Кость Копержинський не мав прямого
відношення до нашої незалежної України,
але, я вважаю, що для збереження нашої історичної пам’яті він зробив багато.
Вчені Санкт-Петербурзького, колишнього
Ленінградського, університету, де К. Копержинський працював перед смертю з 1945
по 1953 рр., досьогодні згадують його, як одного з кращих славістів, знавця
літератури, театру та фольклору слов’ян, хоч на батьківщині його знають мало. Сторічний ювілей
від дня народження вченого скромно відзначила лише наша Глібівська
школа. Але ім’я Копержинського заслуговує на більшу пошану. Крім сотні
друкованих праць, що належали перу Костянтина Олександровича, по його смерті)
дружина у 1957 році передала в Державну публічну бібліотеку імені Салтикова-Щедріна
досить багату спадщину, яка налічує близько 800 одиниць зберігання. Спадщину,
яка належним чином не опрацьована до нашого часу.
Костянтин Олександрович Копержинський народився 22
жовтня
(4.11.) 1894
року у селі Глібів (сьогодні
Новоушицького району Хмельницької області),- знаходимо запис у журналі «Все для вчителя» за 2011 рік у рубриці «Видатні земляки», в сім’ї місцевого
священика. Проте з 1897 і до 1923 року майже безперервно, за виключенням
чотирьох років навчання у Петроградському
університеті (1914-1918 рр.), проживав у Кам’янці-Подільському.
Біографічні дані про ранні роки життя Костянтина Олександровича досить скупі. Відомо
лише, що в 1897 році
його батько, отець Олександр) рішенням Подільської єпархії переводиться
з Глібова до Кам’янця на посаду замісника голови управління Подільського Єпархіального
свічного заводу і каси взаємодопомоги Духовенства Подільської Єпархії. Крім
того, з
5 березня
1906 року він виконував обов’язки священика при церкві
Кам’янецького духовного училища, де колись, після
закінчення у 1877 році Подільської духовної семінарії, до 1884 року викладав
грецьку мову. .
Ну а Кость
Копержинський, закінчивши Кам’янецьку чоловічу гімназію, слов’яно-руський
відділ історико- філологічного факультету Петроградського університету з
відзнакою (1914-1918), стає учителем
місцевої школи Кам’янця [с. 391-392], невдовзі - викладачем
університетської гімназії для дорослих , 1920 - дійсний член
історико-філологічної секції наукового товариства при Кам’янець-Подільському
університеті, того ж року - професорський стипендіат по кафедрі історії
української літератури і завідувач
бібліотеки історико-філологічного факультету, читав спецкурс з української
літератури в університеті .
У липні 1921 року успішно склав іспит на
магістерське звання й обраний приват-доцентом кафедри історії української літератури
Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, читав лекції з філології і
літературознавства в інституті та на педагогічних курсах . Наприкінці 1922 року
- частину кафедр у інституті було ліквідовано, і Копержинського звільнили через
скорочення штату.
Тому Кость в 1923 році переїхав до Петрограда, де
продовжив викладацьку діяльність [ с. 393] спочатку в середній
школі, згодом - на робітфаці при естонському педінституті . Водночас займався
науковими дослідженнями, став членом, а пізніше - секретарем петроградського
Товариства дослідників української історії, літератури і мови . З вересня 1925 р. - викладав
курси історії революційного руху, етнології, історії української мови і
літератури в Одеському інституті народної освіти, був членом Одеської комісії
краєзнавства та Одеського наукового товариства при ВУАН, одночасно у 1926-1928
рр. - завідував українським відділом (кабінетом) Центральної наукової
бібліотеки, очолював Одеське бібліографічна товариство , викладав українську
мову та українознавство на численних педагогічних курсах, в гуртках українізації
для
викладачів і співробітників вузів Одеси, робітників закладів культури
тощо, активно працював з подільськими краєзнавцями.
Саме в Одеський період Копержинський
надрукував низку наукових праць, матеріали для яких підготував ще в Кам’янець-
Подільському і Петрограді. Серед них «Театральне та музичне життя на Поділлі
наприкінці XVIII та перші три десятиліття XIX століття», яке й зараз залишається чи не єдиним
дослідженням на цю тему. В тому ж 1926 р. в Одесі вийшла праця «Обжинки,
обряди збору врожаю у слов’янських
народів нової доби розвитку». IV розділ, який займає майже половину обсягу
книги «Миньковецьке свято Церери, та його історія» висвітлює діяльність
власника Миньковець графа Мархоцького. На відміну від інших авторів Копержинський
майже не зупиняється на особистому житті дивака-графа. Він підкреслює, що в
Миньковецькому маєтку «визволено було з кріпацтва селян, мали права ізраеліти,
мали привілеї ремісники, і взагалі панував дух вільних конституційно-республіканських
порядків, сувора ощадливість та розміреність у видатках. Вдалося довести йому підвладний край до ступеня добробуту. Господарство
за життя Мархоцького міцніло».
І тільки цим можна пояснити, що свято
обжинків в Миньківцях на Поділлі було причиною величезних фоліантів судових
справ. Аналіз документів показує, що це було свято урожаю, стилізоване в античні
шати.
Всі ці роки Копержинський щороку відвідував Кам’янець-
Подільський, активно співробітничав з подільськими краєзнавцями.
У серпні-вересні 1929 р. почалися арешти
співробітників Академії наук, і над К. Копержинським нависла загроза арешту.
Так, на засідання комісії по чистці апарату ВУАН 6 серпня 1930 р.
зазначалося: «Копержинський Кость Олександрович, 36 років. Освіта вища. Батько
був попом. В ВУАН тимчасово виконував обов’язки штатного наукового
співробітника при Катедрі М.С. Грушевського. Зараз на посаді дійсного члена
Київського інституту ім. Шевченка». 1933 року виїхав з України і влаштувався
співробітником Інституту антропології та етнографії в Ленінграді . І все ж
навіть це його не врятувало. 1934 року був заарештований і в березні засуджений
за «Справою Російської національної партії» («Справа славістів» - начебто
відомі вчені- гуманітарії Москви та Ленінграда створили контрреволюційну
організацію РНП та готувалися здійснити державний переворот) до двох років
виправних робіт у концентраційному таборі .
Відбувши термін покарання, у 1936-1937 pp. - працював учителем російської мови в селі
Малоархангельське Курської області.
У
1937-1945 рр. - викладав, а пізніше
завідував кафедрою російської літератури в Іркутському педінституті [6; 11, с. 302; 22]. 31945 р. - професор
кафедри слов’янської філології Ленінградського університету
Помер Кость Копержинський у Ленінграді 18 березня
1953 р., не доживши до своєї реабілітації в 1956 , за іншими даними - у 1960 р.
Хоча історіографія наукової, літературознавчої
спадщини, етнографічної і
громадсько-просвітницької діяльності подолянина
К. Копержинського (1894-1953)
охоплює відрізок часу - з 20-х і до
середини 50-х рр.. проте дослідження життєвого шляху, науково-педагогічної спадщини і творчих
здобутків ученого, та його суспільно-літературної
діяльності майже не проводилося й обмежувалося оприлюдненням нечисленних переважно
стислих біографічних довідок українських істориків та краєзнавців Г.Сафонова
(1964), С. Назаренка (1972, 1993-1998,
2003-2004), М.Гуменюка, Л.Савенок(1994) , І.Данілова(1995), О.Дручек .
Фрагментарні дані про творчу спадщину вченого в своїх працях подали Ю.Філь
(1927) [16], В.Мацько (1991), Л.Баженов (1993). Уривчасті біографічні дані й
списки його праць дали «Історія Академії наук УРСР»(1967) «Історія української літератури» (1971) ,
«Історія Академії наук України. 1918-1923: документи і матеріали»(1993) , короткі
статті-гасла-енциклопедично-довідкові
видання: «Українська літературна енциклопедія» (1990) , «Енциклопедія
Українознавства-ІІ» (1994) , «Мистецтво України: Біографічний довідник» (1997),
«Вікіпедія» та інші.
У всіх своїх
автобіографіях (крім однієї, 1922 року) Копержинський твердив, що в 1918-1922
роках працював в Петрограді, а в 1922-1925 роках в Кам’янці-Подільському. Це
робилося з метою приховання роботи в Кам’янці-Подільському за
часів Директорії, щоб уникнути репресії. І це знайшло відбиток
в публікаціях про Копержинського.
Всі ці праці про життя і діяльність Костя
Копержинського створили підґрунтя для поглибленого вивчення його творчої спадщини
в час розбудови Української незалежної держави, адже в період демократизації й
ліквідації цензурних та ідеологічних перешкод відродився справжній науковий і
пізнавальний інтерес до визначних особистостей подільського краю, зокрема й
Костя Копержинського.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Архів обласного Управління Служби безпеки України по
Хмельницькій області. Слідча справа N П-255557, арк.26.
2.
Все для вчителя.
Журнал. 2011р. №8
3.
Гуменюк
П. К.О. Копержинський - бібліограф і
книгознавець. В кн. Формування і використання бібліотечних фондів.-К., 1984.
4.
Данілов І. Ст.Кость Копержинський-забуте ім’я.
5.
Державний архів Хмельницької
області.-Ф.Р. 260, оп.1, снр.6, арк.31.
"Червона
правда".-1922.-1 І березня.
6.
Іваневич Л., В.
Іваневич До бібліографії праць Костя
Копержинського. Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету
імені І. Огієнка.
7.
Назаренко. Є. вчений
з Глібова // Радянське Поділля.- 1972.-8 квітня.
Копержинський К.Обжинки.-Одеса,
1926.-С.30
8.
Філь Ю.До історії Кам’янець-Подільського Наукового
при Всеукраїнській Академії Наук
Товариства в книзі // Записки Кам’янець-Подільського Наукового при
Всеукраїнській академії Наук Товариства.-К-П,, 1928.-Т.І.-С.10.
Комментарии
Отправить комментарий